"Бліцкріг"

Остап Вишня

Сиділи ми якось із дідом Свиридом на колодках, розмовляли.

З заходу насувалася чорно-синя хмара, пахло дощем, вдалині гриміло, і розтинали небо блискавки.

— Дивіться, — кажу, — діду Свириде: на небі блись-блись виходить, а в Гітлера не вийшло. А скільки того лементу було: "бліцкріг", "бліцкріг!" А на ділі вийшло "пшик-кріг!" Чому воно так, діду Свириде!?

— Як не вийшло?! Вийшло, та ще й як вийшло. У Гітлера ще краще вийшло, як у цигана.

— У якого цигана?

— У Михея!

— У якого Михея?

— Михея не знали?

— Ні!

— Тю! Що ж ви тоді знали!? Було це давненько, ще й на першу германську війну не зав'язувалось. Молодим я тоді ще був — було мені не більше, як років, може, шістдесят п'ять. Стеріг я того року бакшу. У нашому селі тоді циган жив, Михей, — усім циганам циган. Летить, було, на коні, так не тямиш, чи кінь його мчить, чи він коня ногами несе. Частенько навідувався до мене на бакшу. Ходить, було, придивляється.

— Кавуни, — каже, — в тебе, Свириде, добрі.

— Кавуни, — кажу, — непогані.

Вистигли кавуни.

От одної ночі так, як оце тепер, дуже нахмарило. Почалася буря. Грім, дощ, блискавки… Я в курені заховався, а сам з бакші очей не спускаю. Як блисне блискавка, — на бакші все видно. Блиснуло — я й помітив, що хтось із ярка в кавуни поліз. Я за вила та понад ярком і собі туди. Блисне блискавка, — я пригнусь, стемніє, — підбігаю. Підбіг, присів у полину на межі. Блиснуло — бачу, хтось у чувал кавуни збирає. Я ближче! А воно гримить, а воно гримить! Підійшов я близенько до злодія… В цю мить як блисне, — я його трійчатами як блисну! — так воно тільки — іве! — та в ярок, як вихор! І чувала забуло. Я, правду казавши, і не помітив, кого я поблагословив, бо бачив тільки спину, та й то на одну мить…

На другий день приходить до мене Михей. Дивлюсь, невеселий.

— Чи немає, — питає, — в тебе, Свириде, шкибинару, чи що? Поперека дуже крутить… Учора, — каже, — буря була, так блискавкою мене вдарило. І що то, — каже, — сила божа: раз блиснула, а на попереці аж три криваві смуги.

— А ти, — кажу, — Михею, може б, кавуна з'їв? Од поперека, баби кажуть, дуже ползительно.

— Погнили б, — одказує, — вони, кавуни твої.

Отакого було…

— А до чого тут, діду Свириде, Гітлер? І до чого "бліцкріг"?

— А до того Гітлер і до того "бліцкріг", що Гітлер отой з чувалами по Радянському Союзу блискав-блискав, а Червона Армія як блиснула — так скільки кривавих смуг на спині в Гітлера?! Рахуй: Волга — одна. Дон — друга. Дніпро — третя. Буг — четверта. Дністер — п'ята. Дунай — шоста. Вісла — сьома. Одер — осьма. Це великі смуги, а скільки малих!? Та не прості смуги, а з бубликами. Біля Сталінграда — бублик, біля Кривого Рога — бублик, біля Корсуня — бублик, біля Тарнополя — бублик, у Криму — бублик, у Пруссії — бублик, у Померанії — бублик. Це великі бублики, з маком, а малих скільки?! Так, як, по-твоєму, — не вийшло "блись-круга"!? Вийшло! А ще скільки вийде! Поздоров тільки, боже, Червоній Армії, а вона ще не раз і не так іще "блисне"!

Про вірш

Колоритна народна усмішка влучно спростовує та висміює німецьку воєнну доктрину блискавичної війни через призму народної анекдотичної оповіді та дотепного гумору. Пафос твору стверджує духовну нездоланність українського селянина, здатного знецінити грізний міф ворога сміховою традицією.

Історія

Усмішка з'явилася в період визволення українських земель від гітлерівських військ (1943–1944 рр.), коли стратегічний провал нацистської концепції «бліцкрігу» став очевидним фактом світової історії. Остап Вишня повертається до улюбленого прийому розмови з народом, відроджуючи традицію довоєнних усмішок.

Твір публікувався на шпальтах української республіканської преси, виконуючи терапевтичну та піднесену патріотичну роль: перетворював пережитий народом жах на предмет сміхового розвінчання, підтверджуючи життєстійкість української культури в умовах воєнного лихоліття.

Форма

За формою це класична рамкова усмішка-бувальщина, де розмова автора з мудрим дідом Свиридом на сільських колодках править за обрамлення вставної новели про нічну пригоду на бакші. Діалогічний зачин створює атмосферу довірливої народної балачки.

Стилістика позначена майстерною мовною грою (етимологізація чужомовного поняття «бліцкріг» через звуконаслідування «блись-блись» та різке зниження до пейоративного «пшик-кріг»), розмовною фразеологією, анекдотичним гумористичним гіперболізмом («було мені не більше, як років, може, шістдесят п'ять») та ритмічною соковитою мовою оповідача.

Як читати

Художній простір твору розгортається у двох паралельних планах: спостереження за грозовою хмарою в реальному часі та колоритний спогад про сторожування кавунів на бакші в минулому. Грім і блискавка стають природним каталізатором асоціацій, які перетворюють геополітичні катастрофи на побутовий комічний казус.

Образ діда Свирида втілює тип лукавого, мудрого й оптимістичного українського оповідача — прямого спадкоємця ярмаркових дотепників і героїв Руданського чи Нечуя-Левицького. Його розповідь про крадія-Михея знижує патетику гітлерівської пропаганди до рівня провальної нічної крадіжки кавунів, закінченої вилами в ярку.

Комічний ефект досягається через прийом карнавального зниження високого й грізного: мілітарна концепція, що тримала в страху всю Європу, у дідівській інтерпретації зводиться до мізерного «пшику». Народний світогляд демонструє абсолютне моральне переважання над загарбником, доводячи, що ворог, із якого по-справжньому посміялися, уже морально переможений.

Теми: усмішка · народний гумор · дід Свирид · викриття ворога · Друга світова війна · мовна гра

Усі поети