"Ружжо"
Всі, розуміється, зразу на ґвалт:
— Чому "ружжо", коли насправді — "рушниця". А як не хочеться, щоб була "рушниця", то вже "ружье", але ж ні в якому разі не "ружжо".
"Рушниця" — правильно. За всіма словниками — "рушниця". Згодний.
І "ружье" — правильно. Згодний. Це поросійськи.
А от мені хочеться, щоб було "ружжо", бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.
Так от, значить, про "ружжо".
"Ружжо" — це така штука, з якої стріляють.
Виходить, що, коли нема ружжа, нема й мисливця.
Тобто він є, але він, сказать, не справжній мисливець, а яловий, платонічний.
Такий мисливець ходить сумний і задумливий, очі в нього печальні=печальні, і при зустрічі з вами він каже:
— Ех, якби мені оце ружжо. Та ще таке ружжо, як у мене було. Скільки ж я виводків крижня знаю. А чирят! Хай мене бог поб'є, як випливуть… Як ряски! Лисичачих шість нір назнав. По шестеро молоденьких та по дві старих у кожній норі. Сорок вісім шкурок висіло б у мене оце на горищі.
А вовче лігво у Кривій балці! А ви оце з ружжом та тільки ото одного деркача й устрелили… Ех! Ружжа нема!
Та одійде від вас кроків на десять, обернеться, подивиться ще раз на вас, махне рукою:
— Нема ружжа!
От що таке "ружжо" для мисливця…
Ружжа своєю конструкцією діляться на два види:
1) Шонполка. Дехто його неправильно називає шомполка.
2) Центрального бою, або централка. Шонполка, значить, і централка.
Ну, ви, очевидно, знаєте, яка різниця поміж шонполкою і централкою.
Шонполка набивається просто в люфу (ствол), а централка набивається готовими набоями, що закладаються в так званий набойник (патронник). Ружжо "переламується", закладаються набої, потім знову складається — і все…
Та ви це все знаєте, розуміється, це я говорю для того, що може трапитися людина, яка зродувіку ружжа не бачила.
Я, приміром, зустрічав людину, яка прожила півсотні літ на білому світі й кавуна не бачила… Буває…
Яке ж ружжо краще: шонполка чи централка? Цього я вам не візьмуся говорити: і не просіть, і не благайте.
Коли б ми з вами тут списали цілі стоси паперу, чи наговорили тисяч із десять кубометрів найученіших слів, доводячи перевагу цеятралки перед шонполкою, все одно знайдеться кілька чоловіка з гурту, що зразу ж вас ошелешать:
Остап Вишня — Відкриття охоти Остап Вишня — Письменники Остап Вишня — Васько, небіж мій Ще 108 творів → Біографія Остапа Вишні
— Централка, кажете, краща?! І що ото воно говорить?! А чи бачили ви мою шонполку, що ще прадідові моєму оцього пальця одірвала, як курок одскочив?! Бачили?! Так чого ж ви ото так централку вихваляєте? Ну, куди, скажіть, ота ваша пукалка проти справжньої, як от і в мене, шонполки? Ви ж не бачили, як із моєї шонполки вовк на шістдесят сажнів перекида пішов?! Бачили?
— Ні, не бачив!
— То й не говоріть! Централка — вона, конешно, теж ружжо. Ложа — красива, лакована, стволи теж рівні, виділані стволи… Да… У руки візьмеш, так вона справді таки вроді настояще ружжо. А от як на ділі вона, конешно, стріляє, то не так стріляє, як моя шонполка стріляє… От сказать так: якби мені оце кріпкого стального дроту, — небагато його й треба! — щоб я кріпко ствола до ложі вкріпив, притяг, як слід, ех, ціни б не було моїй шонполці! Дід іще покійний як прикріпили, то й досі! Вони тоді, ох, і дроту ж дістали! У того, як пак його, — та не дай збрехать, та в отого, що взяв племінницю в нашого графа Капніста. От, дивись, і вилетіло ж. Та ще він сірими в яблука жеребцями їздив… Четвериком! А ліва пристяжна було голову аж до землі, курява зпід неї стовпомстовпом… А кучер сидить та тільки покрикує: "Побережись! Поберррежись!" Так отоді ще дід покійний вкріпили, а тепер воно розхиталось трохи. Стріляє добре, тільки, як стрельнеш, так воно ніби цапки стає… Дроту б мені, щоб вкріпить. І не багато й треба. Не видєлують тепер такого дроту. Ох, і сильно б'є. Одного разу я націлив чирьонка, добре націлив, як гахнув, а воно мені повз праве вухо тільки — дззззз! — як свисне, — так куди сильнєй, як Штаньків паровик! А то воно курка вирвало, так він мені ото повз ухо тільки — дззз! Лапнув рукою, — вухо на місці, тільки з того часу трохи недочувати став. Дуже сильно ружжо б'є. А ви кажете — централка краща. Чирьонка я тоді не вцілив… Та то нічого, на другий день я підкрався зза очерету, а воно біля берега плавало, так я його палкою. Все одно не втекло. Так ото щоб після цього я проміняв свою шонполку на якусь там централку… Та ніколи в світі.
Ні,— доводити перевагу централки перед шонполкою або навпаки, — зайва річ.
Особисто я — за централку. Чому?
Ну, такий у мене смак.
Хай лають мене за це шонполники, хай кепкують з мене, — терпітиму, що ж поробиш.
Але сказати, що "я за централку" і тільки, це все одно, що нічого не сказати.
За яку централку?
За курковку чи безкурковку?
Ах, страшно говорити, що я, приміром, за безкурковку. Вже бачу презирливу посмішку он у того слухача чи читача і зневажливе:
— За безкурковку!.. Чому саме за безкурковку?.. Ну, чому за безкурковку?… Безкурковка — це все одно, що без вуха жінка. Дивишся на неї — і жінка, як жінка, а чогось нема. Так і безкуркове ружжо. Держиш його, гладиш його, а зачепитися ні за віщо. Летить качка, а ти не знаєш, чи зведені в тебе курки, чи ні, чи пересунув ти того предохранителя, чи не пересунув. Сіпаєшсіпаєш за собачку, а качка вже от он де. А як перед тобою курки, так тобі видно, чи вони зведені, чи вони в тебе не зведені… клацклац! Сіпсіп! Бахбах! І хоч качка й летитьтаки, так зате ти вистрілив і вистрілив вчасно. Ні, безкурковка ні до чого. Тільки з курками. Дід, умираючи, казав батькові, а батько — мені: "Ніколи не купуй безкуркового ружжа. Тільки з курками".
Ну, гаразд: з курками — то й з курками, безкурковка — то й безкурковка.
Але й це ще далеко не все.
Який калібр найкращий?
Дванадцятий? Шістнадцятий? Двадцятий?
Я — за двадцятий калібр!
Тільки ж нікому не кажіть, бо одразу ж почнеться:
— За двадцятий? Двадцятник?! Так краще ж із бузинової пукалки стріляти. Принаймні — дешево, а наслідки однакові. Я розумію, — стріляти, так уже стріляти, щоб і постріл був як постріл, щоб і площа обстрілу була як площа. Дванадцятка — це ружжо! Ну, ще шістнадцятка сюдитуди. А двадцятка? Та я її і за ружжо не вважаю!
— І ніколи з двадцяткою не полювали?
— Та ні, була в мене років із п'ятнадцять тому двадцятка, ох, і ружжо було! Било, щоправда, дуже гучно, але все ж як удариш, хоч де б дичина була, — дістане. Так одно воно й було. Тепер таких ружжів не видєлують. Е, ні, я за дванадцятий калібр. Ружжо серйозне, ґрунтовне, — не іграшка.
Є ще один "сорт" рушниці, що його спеціально замовляють аматори для себе. Це так звана утятниця.
Величезний ствол, страшенна ложа, — набивають її силою пороху й дробу, не несуть, а везуть до озера, де восени табуняться дикі качки.
І бахкають.
Щоб стріляти з утятниці, треба вміти добре робити заднє сальто.
Утятниця, положим, сама вам сальто зробить, але краще вистрілити і зразу ж самому йти в сальто. Буде легше.
— Чого це вас так покандзюбило? — запитав я в одного мисливця.
— Е, це вже давно! Років з десять тому! З утятниці стрельнув! Не розгинаюсь, не розгинаюсь, десять літ уже не розгинаюсь!
Але калібром діло не кінчається. Якої фабрики, марки якої ружжо найкраще? Якби хтось із охотниківпочатківців забажав придбати собі рушницю — яку "марку" йому посовітувати? Давайте подумаємо.
Наші ружжа вітчизняні: тулка, іжевка, — хороші вони. Прекрасні!
Є англійські: Перле, Голландголланд. Французькі: Лебо, Франкот. Німецькі: Зауера.
Чеські: Новотного (виняткові рушниці). М. Т. Рильський зберіг у своїй пам'яті, та й мені переказав вірші про ружжа Новотного:
Коль ружье бьет на полсотни Или больше саженей, — Зто значит, у Новотны Сотворен феномен сей.
Та якої ж фабрики ружжо вам посовітувати?
Бачите, я взяв собі за правило в придбанні мисливського приладдя не давати нікому ніякісіньких порад.
Можу вас тільки зазнайомити з традиційною тактикою, якої ви повинні дотримуватися при оцінці рушниці чи будьякого іншого охотницького приладдя, — коли вас запитуватимуть чи прохатимуть таку оцінку дати.
— Бачили моє ружжо? — питають у вас.
— Ні, не бачив!
— Ось, подивіться!
Ви берете рушницю й уважно її розглядаєте. Обов'язково при цьому подивіться на світло у стволи, попробуйте курки, зважте її на руці, націльтесь з неї. Причому націляйтесь разів кілька, швидко й рвучко прикладаючи ложу до плеча, — це значить, ви пробуєте, чи прикладиста вам ця рушниця.
В цей час хазяїн рушниці вам обов'язково говоритиме:
— Б'є прекрасно! Знаєте, ніколи не думав, що на такій віддалі можна вбити щось. Зайця торік восени зняв, так усі здивувались. Я стріляв так просто, щоб наполохати, а він намертво. Всі потім перевіряли, бо ніхто не вірив… 119 метрів. П'ять дробин попало і всі навиліт. Такого бою я ніколи не бачив. Так воно ніби й не дуже показне, а б'є, то вже б'є.
— Якої фабрики? Не розберу я, що тут написано.
— Та я й сам не знаю. Казав мені один тут майстер, що стволи Голландголланд, ложа Лебо, а магазинна частина наша, тульська. Ну, вже що б'є, так і не говоріть.
Ви спокійно зауважуєте:
— Мені подобається. Симпатичне якесь воно. Повинно бути з хорошим боєм.
Хазяїн рушниці буде дуже з вашої "рецензії" про його рушницю задоволений.
Потім вас обов'язково будуть запитувати про ту рушницю інші мисливці:
— Бачили рушницю в Н.?
— Бачив! А ви бачили?
— Бачив.
— Ну й як? — тепер уже ви запитуєте.
— Помоєму, лушня!
— І помоєму, лушня!
Нарешті ми дійшли до найпоширенішої "марки" всіх наших ружжів.
Марка ця — лушня. Найкраща рушниця — ваша. Решта — лушні. Це з вашого погляду.
А з погляду ваших товаришівмисливців і ваше ружжо потрапляє до розряду лушень.
Це вам, звичайно, боляче, але нічого не вдієш: такий закон.
Отже, купуйте рушницю якої завгодно фабрики: для вас вона буде найкраща, і з таким боєм, якого ніде не бачили і не чули.
Придбали ви рушницю. Насамперед її треба пристріляти. Що це значить?
Це значить, що вам треба підібрати для набоїв стільки пороху й шроту, щоб вона якнайкраще била.
Що значить якнайкращий бій у рушниці?
Це значить, щоб вона била різко, щоб осип дробу був рівномірний. І щоб шріт той летів якнайдальше.
Але це все в теорії.
На практиці у 90 відсотків наших мисливців ви почуєте:
— Пристрілювати? Е! Що ж воно то за ружжо, що його ще й пристрілювати треба?! От у мене: клади, скільки влізе, — як часи.