Брати
Осип Маковей
В темних горах, при окопах, у болоті,
там зійшлися два вояки по роботі.
Не зійшлися, тільки впали край дороги,
поранені: сей — у плечі, той — у ноги.
Один стогне: «Тату милий, мамо рідна!»
Другий плаче: «Діти любі, жінко бідна!»
Подивився сей на того довго, тихо, —
здивувала рідна мова, спільне лихо.
«Поможіть мені, земляче, рідний брате!
Не по волі я загнався у Карпати…»
«Я поможу, милий гостю з України!
Чей по волі не бажав ти нам руїни!…»
Б’ють гармати на добраніч, стогнуть гори,
Звір лісами утікає в темні звори*.
Два вояки завивають свої рани,
споминають і родину, і кайдани:
«От звела нас люта доля раз докупи,
не у гості, тільки в полі, тут, де трупиHellip;
Виріс, брате, я далеко — у Полтаві,
а загину у Карпатах на мураві…»
Другий каже: «Горе, брате, нам, нещасним,
нашим людям, нашим нивам, горам красним,
та найтяжче наше горе — люта сила,
що з братів та воріженьків поробила.
Та не плачмо, бо віджити ми ще годні;
вилічимо свої рани і народні;
кров пролита не пропаде, зродить нива —
буде, буде Україна ще щаслива!»
*Звори яри, провалля.
1914
Про вірш
Полум’яний патріотичний твір про незламну вірність рідній землі, пам’ять предків та високий обов’язок захисту свободи України.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («В темних горах, при окопах, у болоті»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Два вояки завивають свої рани») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («*Звори яри, провалля») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · пейзажна лірика · філософія серця