Був монастир, а в нім черці…
Осип Маковей
Був монастир, а в нім черці —
відлюдки тихі, богомільні
і в’язні віри добровільні,
що в божому жили страсі
і словом правди та хрестом
боролися колись з гріхом.
Тепер вже тих черців нема,
свічки не сяють в їх святині, —
там сірий пил і сіра тьма
покрила стіни всі і скрині.
А в скринях порох, динаміт,
арматні кулі і патрони
лежать для миру оборони…
Сим знаменем здобудеш світ,
а не хрестом на хоругві
і проповіддю о любві!
Дивись: на храмі громозвід,
де перше хрест був на дасі.
Так треба, щоб огненна сила
другої в скринях не спалила
і щоб бутний* був у страсі!…
Дивись: отся душа нещира
апостолом зоветься мира,
пильнує вічно магазину,
щоб ти спокійну мав годину,
трясеться над твоїм спокоєм
і мир здобуде хоч — розбоєм!
*Бутний — зусхвалий.
1891
Про вірш
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Був монастир, а в нім черці —»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («а не хрестом на хоругві») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («*Бутний — зусхвалий») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · філософія серця · краса і гармонія · поетичне світовідчуття