Де ж то подівся господар хати...
Осип Маковей
Де ж то подівся господар хати,
що його в полі не видати?
Волики сиві в плузі не ходять,
коні вороні в пашні не бродять
Воликів сивих солдати взяли,
коні в поході попропадали,
дома лиш жінка ходить та тужить,
а пан господар цісарю служить.
Воював же він в полі півроку
й заробив собі яму глибоку,
яму глибоку без домовини,
на трудне тіло багато глини.
Глину на груди — щоб не тужили,
як прийдуть діти тут до могили;
глину на очі — щоб не ридали,
щоб сиротяток не оглядали.
1915
Про вірш
Вірш-голосіння в дусі народної пісні про селянина-господаря, якого забрали служити цісарю на війну, де він «заробив» лише глибоку яму без домовини. Перша світова війна постає як руйнація селянського світу й сирітство родин.
Історія
Вірш датовано 1915 роком, коли Галичина стала полем битв Першої світової війни. Галицькі селяни масово йшли до австрійського війська, а їхні господарства лишалися без чоловіків, худоби й коней, забраних для потреб фронту.
Маковей у воєнні роки звертається до форм народної пісні, бо саме вони найприродніше передають загальну, «громадську» скорботу. Слова «цісарю служить» точно позначають історичні реалії австрійської служби.
Форма
Вірш написаний десятискладовим народнопісенним віршем із цезурою посередині (5+5): «Де ж то подівся / господар хати». Такий розмір близький до дольника і притаманний баладним та рекрутським пісням.
Римування суміжне (хати — видати, ходять — бродять, взяли — попропадали). Фінальні двовірші побудовано на анафорі «глину на груди», «глину на очі», що надає завершенню обрядової, голосільної інтонації.
Як читати
Вірш починається питанням, як у народній пісні: де ж подівся господар, якого не видно в полі? Відповідь дається через деталі господарства: сиві воли не ходять у плузі, вороні коні не бродять у пашні. Худобу забрали солдати, коні пропали в поході, і родина лишилася з порожньою стайнею.
Центральний образ — гірка іронія слова «заробив»: півроку воював і «заробив собі яму глибоку, яму глибоку без домовини». Підхоплення «яму глибоку» — пісенний прийом, що підсилює біль, а «трудне тіло» з «багатою глиною» звучить як рахунок за працю, якої не повернути.
Фінальні рядки — немов замовляння: глину на груди, щоб не тужили, коли прийдуть діти; глину на очі, щоб не ридали і не оглядали сиріт. Мертвий навіть у могилі мусить бути позбавлений туги за родиною. Це одне з найпронизливіших у Маковея втілень трагедії простої людини на війні.
Теми: Перша світова війна · загибель і сирітство · селянська доля · народне голосіння · руйнація рідного дому