Чорний вітер
Павло Мовчан
Облущивсь простір, і повітря зжовкло,
щілясті шелестять очерети,
замість води снує в струмочку голка —
на той бік літа нам не перейти…
І кінь сумний при березі похнюпивсь,
важких очей уже не підведе,
і бережина зеленіє скупо,
де кружеляє колесо руде…
І вікна, ніби вибиті із рами,
і двері зняті — протяги такі,
що аж чорніє вітер поміж нами
і порожніє простір надовкіл.
Лови, лови, хоч дерево летюче,
хоч насінину з клена перейми,
бо з пам’яттю немає вже сполучень,
і дзвонять срібно дзвоники зими.
Простягнеш руку, і тернові голки
занозяться у жили і печуть…
І листя під ногами, як осколки,
впиваються в підошви — не ступнуть…
І тільки слово, слово, ніби бджілка,
долає відстань, несучи тепло.
Ловлю його я, та відлуння гіркне,
і з краплі меду виткнулось жало.
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Чорний вітер»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Чорний вітер» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (2000-ні рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова