Далеке-дитяче
Павло Мовчан
Вогнем смичка обпалено горшки,
в затишку срібному цвіркун снує кубельце,
на конях синіх ручі дітваки
до ставу йдуть — брязкотить відерце.
Вишнева спіль на глиняній стіні,
химерна тінь — то сутінь на коні.
А стукіт кутий! — в сіно загрібайся
або очима в небо розростайся.
Солодкі губи, бо солодкий страх
веде до згуби під відкритий дах.
Там срібна нитка, довга, шовкопрядна,
вже обвива… Я — кокон безпорадний.
Мохнаті ноги ходять там і тут,
рогів цапиних роговіє жмут,
а сіно, наче решето, діркасте:
із нього можна випасти й пропасти.
І подоросліть можна до світанку,
коли усе прозоріє, як склянка.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Далеке-дитяче»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Далеке-дитяче» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Далеке-дитяче» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова