Дерев’яне коло
Павло Мовчан
Навперестріч ішла ти, доле,
аби здійснитися життям;
та розминулись — і по колу
і досі ходим — дні ж летять…
А з поля літ ізнов водою
сніги стікають у ярки;
ліщини кущ, що був тобою,
сахався теплої руки.
Лише торкавсь — ти завмирала,
а відступавсь — хиталась ти,
коли ж ішов — слідком ступала
по колу болю й самоти.
То несподівано вербою
по обрію життя ішла,
і, заворожений тобою,
вдивлявся — пляма чи імла?
А щоб мій здогад був напевним,
розтанувши, зникала геть;
а я ставав провалом темним:
— Проходь крізь мене, йди вперед!
Ти — деревом, що серцевину
назовні вивернуло, глянь,
втягла гілля усередину:
ні шелестінь, ні хилитань…
Лиш чути запах деревини,
що сповивав, хмелив мене…
— Домівко, доле, домовино,
хто ж твоє коло розімкне?
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Дерев’яне коло»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Дерев’яне коло» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1990-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова