“Дме вітер…”
Павло Мовчан
Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу,
і плоть бугилова гуде, як сопілка.
То протяг навстіжний зі снігом припали до губ,
щоб видмухать з тебе сльозину, від стужі прогірклу.
Самотність яка! А відчуженість неба й землі?
Так ніби на світі до тебе й людей не бувало…
Здається, біжиш, а насправді — вмурований в лід,
продмухуєш дучку, лишаєш сліди п’ятипалі…
І бачиш крізь вічко, прохукане в просторі тім,
як хтось замерзає, занурений в сон, серед степу:
кружляють сніжини над ним золотим золоті,
а поруч з косою стоїть костомаха з вертепу.
І хочеш гукнути: — Ану ж бо скоріше вставай! —
Та голосу бракне і холод затягує вічко.
Пробий шибку криги і рухом у холод вростай,
і, поки не пізно, проломуйсь крізь вічність.
Просилюєш руки і далі за себе біжиш,
виштовхуєш з горла, мов затичку, круглу крижину
— Не вір білизні цій! Не вір! — навіжено кричиш.
І голос, завихривши сніг, протина порожнину.
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Дме вітер…»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Дме вітер…» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1980-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова