Споруднику пахощів, служителю квітки,
на лицях у тебе вогніють нагідки,
видмухуєш звуки лункі в соломинку,
вимочуєш в річці надуту хмаринку.
Накинувши оком лукавим на воду,
на хвилі біжучій змальовуєш вроду.
І все тобі мало омани й ошуки:
даєш мені пензлі й сопілку у руки.
І я, нестяменний дивак та баніта,
малюю обличчя минулого літа.
І дмухаю в дудку, і дим добуваю,
а все, що змалюю, — за мить забуваю.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «До літа»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «До літа» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «До літа» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова