До зірки
Павло Мовчан
До неба я очі підвів,
зірчину-мачину набачив;
промінчик, як волос, дзвенів,
і звук лоскотався гарячий.
Вечірня печаль ув очах
мінилась, мов небо, рожево.
І простір розлого звучав
над снігом, над полем сталевим.
— Земличенько, земленько, зем…
струмуєш у голосі, слові,
кропились небесним вогнем
розломи твої кольорові…
Викрешує іскру рискаль
з морозу, з холодної брили, —
ховаю, ховаю печаль
у душу, під крила, під крила.
Занурююсь подихом вглиб,
очима в’яжуся до зірки.
Не гасни, не зменшуйсь… коли б
світлиночка та не прогіркла.
Бо тільки надія трима
і руха в життєвому полі…
Немає світлинки — нема
і просвітку в долі…
Гори, моя зірко, гори,
пронозь волосиною світла
всі чорні мої кольори,
пронизуй і час аж до літа.
Не рвися, не рвися, не рвись,
моя золота павутино,
підноситься погляд увись
до тебе, зірчино, кровино…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «До зірки»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «До зірки» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «До зірки» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова