Душа прозориться до дна
Павло Мовчан
Ніяковіючи
цвіте жовтенький підбіл.
Пахнуть трави.
Жовто-зелено, кучеряво
берези повняться.
Теплінь…
І на прозору волосінь
нанизує хмарини жайвір.
Скрипить, розхитана іржаво,
при окоренку вербна тінь,
мов скаржиться: така світлінь…
Така ясінь! Лункі долоні
тримають склянки сонцеповні,
і вінця тануть на губах,
і, наче свічка в дзеркалах,
плід світиться в жіночім лоні.
І вінця обрію склодув
глибоким подихом рівняє, —
світлотворящий його дух,
скло пронизавши, йде в безкрає.
Від голосу стіна скляна
щомиті далі відступає —
душа прозориться до дна,
бо її світлом заливає.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Душа прозориться до дна»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Душа прозориться до дна» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Душа прозориться до дна» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова