Дводільність
Павло Мовчан
Однодільний і світ —
так чому в роздвоєнстві дні минають,
між долонями сосна нестримно росте,
захват криком вуста розтискає —
затікає повітря густе?..
Так навіщо жалю завдавати? —
довжить ніч і скорочувать день,
і виходить на пруг, як на страту —
бракне голосу й слів для пісень…
Кисень видихав — свічка ж палає…
Стовбур товща, кільцюється плоть,
в розщеп тіні смола натікає,
щоб тебе пополам розколоть.
В праву руч — лісове подесення,
в ліву руч — все степи та степи,
перемішане жовте з зеленим, —
б’є то попіл, то ключ з-під стопи.
І землею мені не з’єднати
урвищ крику і прірв забуття:
чорні круки на крилах щербатих
красти землю щоночі летять…
Розростається тріщини корінь,
ділить пам’ять плитку пополам,
відокремлює «нині» від «вчора»,
і співається риска прозора
тут і там, тут і там, тут і там…
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Дводільність»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Дводільність» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1980-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова