Гостина
Павло Мовчан
Добросте шляху — ти ж додому,
повняться спіллю відра в криниці,
солодко буде у погостівці.
Виросте стіл, як чотири осичини.
Стіни обступлять, цибулею ввінчані,
Матінко наша, при вічній турботності,
нащо викруглюєш яблуко в крашанку —
скачуть сороки по чистому обрусі,
щедрість твою вихваляють — не вихвалять…
Ти підцинобрюєш крила їм щіткою.
Тихосте лугу, де сутінь розбризкана,
стріли назустріч летять нам оперені, —
хто їх верта із дитинства далекого?
Котиться колесо збільшене — з пагорба,
шлях нам підстругує поза калиною.
Зійдемо й ми по траві на узбочину:
білі корови срібло розточують.
Все оце наше — по хмари розхильчасті,
все на осоння спрямоване поглядом;
там твоїм іменем простір наречено
і аж за обрій поглядом зміряно.
Матінко наша, мохом замощуєш
наші шляхи, патериці просушені,
в кухлях за ніч нам джерела вирощуєш:
спрага пекуча завжди по відвідинах.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Гостина»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Гостина» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Гостина» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова