Ідилія
Павло Мовчан
Тонка, як волосінь, співка осіння барва
і обриси плавкі розкрилених пташин;
і літо залиша на виногронах карби,
проміння запада до самих серцевин.
І рукавчаста тінь стоїть на перехресті —
хто відцуравсь її при перших холодах?
Чому, чому мені ліг, наче знак на честі,
до тебе дальній шлях?
До бубки потовчу весь виноград в давилі,
а стомлена стопа вшанує тихий ґрунт,
і струни продзвенять, що чують міць і силу,
коли їх п’ять шулік ярливих люто рвуть.
Плиткий найперший хміль і радість полохлива,
і нетля тче крилом шовки на каганці,
і вибіга сльоза, засвічена, щаслива,
щоб висвітлити вкрай весь подив на лиці.
Спалахнута, мов гнів, в своїх прозорих смутках,
ти будеш боронить дзвінкий струмок вина,
та не помітиш ти, що він на твоїх пучках
навився самохіть, як зірвана струна.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Ідилія»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Ідилія» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Ідилія» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова