Ім’я
Павло Мовчан
І суцвіть, і пилок, і срібна труш
гуляли вихором і порошились в хату,
де дзвінко так лупало обіуш
ім’я твоє гірке, немов прокляття.
І по складах годинник на стіні
ділив його, повторюючи всоте,
і, мов бджола у склянці, у мені
воно гуло і радісно, й скорботно.
— Невже ж це ти, Марієчко, невже? —
кажу, немов роздмухую жарину.
І, губи розщіпляючи ножем,
твоє ім’я виймаю, як вуглину.
О як мені… і що мені чинить?
Така жура, така мені скорбота:
що не дихну — спалахує, горить
повітря літнє полум’ям у роті.
Але й мовчать нестерпно, то й кричу,
щоб вгамувати біль, стлумити ймення:
— Марі-єчко! Відлуночку! Почуй!
І попільгуй усі мої щодення.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Ім’я»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Ім’я» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Ім’я» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова