Холод
Павло Мовчан
В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,
хтось пір’я надмухав у щілини віч,
хтось стежку промів од книниці до ґанку
та вибілив крейдою діл та лежанку…
І рясно на шворку знизав снігурів,
і висмикав дим нитяний з димарів…
В забутім відрі було льоду кружальце,
в щілинах очей — невида-невидальце,
і стежка текла від криниці в оселю,
де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,
де лунко бурульки цвіли на шнурку
і тихо сиділа сова на дашку.
І гарно було, хоч слова забувай…
Тут жив колись дід на ім’я Неминай.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Холод»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Холод» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Холод» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова