Виснажується день,
забарвлюється тиша,
крізь глицю швидко дише —
колише павука
в розірваній мережці,
і полум’я зника
в зотлілій головешці.
Взялося холодком
скуйовджене волосся,
відлуння обідком
скотилось в безголосся.
На ширину очей
слух розгортавсь крилато,
і страх з глухим мечем
в кущах ставав на чати.
Втопивши ноги в мох,
затамувавши подих,
я виникав, як бог,
що сам собі на подив
цю тишу сотворив,
а в ній — усе це суще,
та й задививсь згори
на світ скороминущий.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Холодна тиша вечорова…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Холодна тиша вечорова…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Холодна тиша вечорова…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова