Хвала звуку
Павло Мовчан
Куди спішити дереву чи квітці?
Підносить зріст угору, наче східці,
насіння слів і захвату пилок
на висоту довершених думок.
Лускою риба пломінь віддзеркалить,
щоб ми, йдучи, ніде не спотикались,
аби усі від надміру чуття
не перейшли на лінію життя.
Любов’ю перевищуючи розум,
в очах замкнувши непотрібні сльози,
ми слухали, як золота струна
пронизує свідомість аж до дна.
О благовісний звук в союзі з хвилюванням,
проймаєш дух протяжним величанням,
і нас, любов’ю сповнивши, зігрітих,
ти об’єднав рівновеликим світом.
І, трудячи несхилені коліна,
ми піднімались вгору. Звуків піна
росла, росла, бо звабний звук бринів
на сонцем позолоченій струні.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Хвала звуку»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Хвала звуку» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Хвала звуку» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова