Кільця
Павло Мовчан
О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів!
У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу!
Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне
мальована луна кілечком на снігу?
Я біг, та не застав… І, біжучи, спізнився:
минуле відійшло… і чути стук коліс.
Хоч з колеса часу повипадали шпиці,
та проорався слід через життя навкіс,
і обід — ген лежить — золочене кружальце
на чистому снігу, на аркуші життя…
Обручки золоті з караючого пальця
за мною слідкома летять, дзвенять, летять.
І коло золоте попереду іскриться,
і покотьолом тінь біжить, і відстає,
і ноги на бігу мелькочуть, наче шпиці,
і котять, сніг рвучи, важке ім’я моє.
Ні викричать його, до віку не позбутись,
воно в тобі, в крові токоче, наче вісь,
кружляючи життя, неначе обід гнутий,
виводячи на шлях в гущавину коліс.
У брязках, в шумі шин, у дзенькоті металу
зливаються вони в одне протяжне: «О!»
Чим швидше, тим лункіш на шиї калатало,
прив’язане до пам’яті моєї вже давно.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Кільця»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Кільця» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Кільця» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова