Колесо
Павло Мовчан
На тлі зеленого малинові колеса
мелькочуть, наче відблиски млинка,
повільна хмара прогинає плесо,
зникальна хмара біла і важка.
Люби цю мить вповільненого часу,
від колеса стрімкого відречись,
що було луком зігнуте у страсі,
в безглуздість власну замкнуте колись.
Воно безмежність прагне подолати,
а ти відтинок знаєш, знаєш свій:
короткий шлях до цвинтаря від хати,
аби його згорнути у сувій…
Люби цю мить дзеркального смеркання,
згортання крові та згасання слів.
Невже, невже ж ця хвиля вже остання:
стільки прожив — часу не зрозумів.
Хіба ж ти жив — ні, зубожів поволі:
остання мить — мідяк, а ти жебрак.
Ти ще живий. І дякуй, дякуй долі,
бо все життя — це привід для подяк.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Колесо»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Колесо» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Колесо» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова