Листопад
Павло Мовчан
Мідь тоншає, шерхльована вітрами,
широкий звук летить над головами,
що ледве й чуть, як цвяхи золоті
пришпилюють розковзані путі —
гаснуть в покорі крила прозорі…
Вгору,
ой вгору
лине пташина зелена,
в дзьобі у неї жарина із клена;
просто, ой просто стискається простір —
іскра летюча у високості.
Полум’ям чистим спахне, як воскресне,
висвітить все на землі доброчесне,
жаром засипле впадисті жмені,
золота буде повні кишені, —
скарбу, який ти зібрав, не злічити,
як не скарбуй, та не стане на квити —
все розкладе час у мить заспокою —
чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?
Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні —
жаром сльозини чи холодом скроні?
Менші та й менші кожного разу видатки,
більшає борг, що дістався у спадки.
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Листопад»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Листопад» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1980-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова