Межі
Павло Мовчан
Зіпнувсь на пагорб — крутогляд широколано простелявся,
і жайвір літо звістував — на мідяну струну низався.
Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла
і вруна гладила густі хвилясто-ніжно, п’ятипало…
Блакитним опадом небес повільно світло струмувало,
і простір згорнутий воскрес, зламавши крижані кристали.
Німій і подих затамуй, щоб захват не схлюпнути,
щоб вариво зелених фарб не обернуть в цикуту.
І обрій поруч поклади, щоб не змаліть дочасно,
та коло жаром обведи — на обрії пригаслім.
Не в надмірі твої чуття, в обмеженнях щоденних:
не вистачить твого життя, щоб пережить зелене.
Очей не вистачить твоїх і захвату не стане,
щоб ти за день ввібрати міг безмежжя швидкотанне.
Бо, захлинувшися, впадеш — і пагорб западеться,
пізнавши всю жорстокість меж, де замикалось серце.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Межі»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Межі» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Межі» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова