На два голоси
Павло Мовчан
— Свистілочко-сопілочко,
кленова моя гілочко,
з-під пучок дим — чи ти гориш,
чи упилася сутінню?
Чому ти на губах мовчиш,
і як тебе роздмухати?
— Ніскілечки, ніскілечки,—
відспівує сопілочка,—
гуду, гуду, мов бджілочка —
золочена струна…
В твоїх руках я гілочка
сумна і мовчазна…
Бо м’ятні твої пученьки
закуті у каблученьки,
у срібні перстеньки:
завдали серцю мученьки,
стлумивши мої звученьки,
холодні кулаки…
Торкнуться інші рученьки
і устонька палкі,
розквітну квітом рутоньки,
і серце буде чутоньки,
заграють без осмутоньки
усі лади співкі.
***
Про вірш
Метафізичний роздум про таємницю слова («На два голоси»): мова як генетичний код нації, творче горіння духу та протистояння ентропії забуття.
Історія
Твір «На два голоси» створений Павлом Мовчаном (1990-ті рік) у період активної боротьби за збереження й державне утвердження української мови (як багаторічного голови Всеукраїнського товариства «Просвіта»).
Для Мовчана рідне слово — це священна духовна субстанція, яка формує національну душу й утримує український материк від розчинення в чужорідних впливах.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Слово у вірші постає животворним світлом («вікном у вічність»), що пробиває морок історичних трагедій і дарує надію на духовне прозріння.
Поет усвідомлює місію митця як провідника вищих смислів, покликаного очищати мовні джерела від фальші та байдужості.
Поезія звучить як пристрасний заклик берегти рідну культуру як найдорожчу заповічену предками святиню.
Теми: павло мовчан · таємниця слова · захист мови · просвіта · метафізика духу · національна ідентичність