На гойдалці
Павло Мовчан
Я ще в зимі, а ти вже в літі…
Мов переважуєм на світі
одне одного.
Чи то сніги, а чи суцвіття
вкрили дорогу?
Вода наполовину з льодом
вуста тобі до крику зводить,
але ти п’єш…
В моєму кухлику на споді
крижина теж…
Дощі твої летять, як стріли,
та моїх вишгородів білих
їм не згнуть…
А мої білі заметілі
в краї твої повзуть, повзуть…
Життя цікаве і високе,
мов головою вниз завис.
І нам на гойдалці допоки
злітати в небо — падать вниз?
Кров то ударить, то відхлине,
то в жар укине, то в мороз;
життя — суцільна хитанина:
хтось переважує когось…
Літа ж свої не переважиш.
Вони потягнуть нас обох
донизу, люба… Що ти кажеш?
— Що злетимо, як «ой», як «ох»…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «На гойдалці»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «На гойдалці» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «На гойдалці» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова