На латці — латка…
Павло Мовчан
(З циклу «Відлуння війни»)
І випив простір голос твій —
тепер шукай себе самого:
хоч видихайсь, хоч занімій,
одна надія лиш — на кого?
Подесьбіч — муром житній лан,
ошую — золота пшениця.
Попереду — росте бур’ян,
позаду — грона криці…
Невже з тобою це було?
А ти — чи був собою?
Промита пам’ять, наче скло,
водою дощовою.
Збирав праворуч колоски,
по ліву руч — осколки,
щоб вимолотить потайки
одну зернину голки?
Все залатав: і плоть, і час,
і землю, пам’ять, долю…
Рубці лиш бачу повсякчас
на тілі й подовкола.
А на воді — на шрамі шрам;
життя — на латці латка,
і блиска голка тут і там,
та рветься все спочатку…
І рветься рот від рваних слів,
і лускають зіниці,
але не залатать тих днів,
де знов пробилась криця.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «На латці — латка…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «На латці — латка…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «На латці — латка…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова