На пасовиську
Павло Мовчан
Спалахує останнім соком зелень,
так наче хоче очі задобрить
облудним світлом, полиском сталевим,
що іскравіє, міниться щомить.
То бризне враз, то нагло відвологне,
то пронесе метеликів разок,
аби не чули, як дерева стогнуть,
зронивши з себе ще один листок.
Вразливе все, що тіло, що стеблина,
і біль один, бо час один на всіх.
І мов причинна, ламана калина
сміється рвано — жовтий в неї сміх…
Немов коса — тоненька павутина
йде над землею і повітря тне…
Кричить у лузі злякана дитина,
бо нить її от-от наздожене.
…А ти чого до сонця зуби шкіриш,
м’ясниці ще попереду — зажди,
ще ніж дріма, та око міря шкіру.
Рука тверда, пастух ще ж молодий!
А ти перебираєш, де солодша —
скубеш травичку — солодко чи ні?
О осене, яка ж бо ти хороша!
Тне павутина губи і мені.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «На пасовиську»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «На пасовиську» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «На пасовиську» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова