Надійні крила
Павло Мовчан
Легкий, святковий, випадковий,
він падав, йшов, переливавсь,
і відбирав мені він мову,
прозорячи густющий час.
Біля колодязя лункого
він стишував свій крок легкий,
вдивлявся поглядом предовгим
у свій відбиток хилиткий.
— Так ось чому мене носило
понад землею сто вітрів,
так ось чому, зламавши крила,
я падав долу і радів…
Бо треба всякнути в пилюку,
пройти крізь сморід, бруд і хлань,
просіятись крізь сито муки
краплинами своїх чувань,
ізлившись у єдине ціле,
в пітьмі не втратить чистоти,
пробившись джерелом зраділо,
ізнову прагнуть висоти.
І витіснить, розкривши жили
земні, всі клопоти дрібні,
аби душа безсмертні крила
не обламала в метушні.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Надійні крила»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Надійні крила» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Надійні крила» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова