Сніг згинув так, як і прийшов —
ніхто за ним не біг, не плакав.
Одна осталася ознака:
блакить збігала з підошов.
Його топтали цілу ніч
червоні коні басовито,
його ганяли по струні
позмінно скрипалі сердиті.
І згинув сніг. Блакитний шлях
аж за село котивсь поволі;
і синій цукор на столах
зернивсь в солянках замість солі.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Одміни»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Одміни» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Одміни» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова