Осінній день
Павло Мовчан
В блакитнім храмі дня,
де все доцільно-чинне,
небарвиться, линя
оздоблення рослинне;
і сиплеться тинька,
і пада позолота,
і пишнота зника,
мов увійшла скорбота, —
і де не запряде
очима — там розруха…
Лункий вільготний день
неначе себе слуха:
десь дерево дуднить,
хтось пакола рівняє…
і павутинки нить
вуста перетинає…
Собача гавкотня
з людськими голосами
торка склепіння дня
і шерхне під ногами.
І тіні від дерев
лягають всім на плечі
нестерпним тягарем
важкої холоднечі.
А ступиш лише крок —
коштовностей не стане,
карлючкою листок
в твою ступню устряне —
хоч кров’ю взолоти
гаї убогі й луки;
ген, люди, як хрести
стоять, розвівши руки…
І мідяний п’ятак
пішов давно на квити.
Гей, клене, ти жебрак, —
як будеш зиму жити?
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Осінній день»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Осінній день» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Осінній день» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова