Піднесення
Павло Мовчан
Обличчя небом налилось. Під пахвами — повітря струм.
Спадають капці з ніг — і ось лечу: несе мене самум.
Пух тополиний… Пух кульбаб…
Пташині пера — кружеляють…
Лечу, бо чує владний ваб душа, що об’єму немає…
Квадратні шиферні дахи, подаленілий небосхил,
безверха і глуха дзвіниця —
з віч витікають, як живиця…
Бо непотрібна форма там, де неподільна повнота,
де йде злиття, не стрічі,
де все, струмуючи, вроста, як згляд — з очей у вічі…
Не тіні там зустрінеш ти —
тепло незгасне й світло.
І спогади всі відпусти, що прижились сирітно…
Стають початками кінці, закінченням — початки…
Вже грає промінь на щоці, а на губах — печатка…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Піднесення»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Піднесення» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Піднесення» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова