Пізньої осені
Павло Мовчан
Понад водою птах стеливсь,
понад водою голубою
ширяв уже пожухлий лист
і застив літо сам собою.
Вода засмучена була,
бо скаламучена дощами;
в ній мокло білих два крила,
що небо зменшили над нами.
Відбитий прохолодний день
дививсь на вимиті обличчя,
не віднаходячи ніде
слідів минулого величчя.
Погнуті списи комишу,
і хвиля, здрібнена на скалки,
і згорнуто у дупла шум —
там сплять передсвітом три мавки.
Лише незмигно з глибини,
де ледве мріли куширища,
дивилось поглядом ясним
веселе сонячне очище.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Пізньої осені»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Пізньої осені» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Пізньої осені» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова