Плин
Павло Мовчан
Не чую часу течію,
не помічаю, бо не хочу,
хоч розторочують мою
плоть нитяну щодня, щоночі…
Та нитка рветься — на краю
затягся вузол заполочний.
І зауваживши рубець,
а чи морщину, посміхаюсь;
та, губ торкнувшись, морозець
той сміх на ойкіт обертає.
І озираючись на світ,
на безбереге неба плесо,
я бачу рівний-рівний лід
і хмари круглі, мов колеса.
Додолу котяться вони,
сліди лишаючи на небі;
крижано-білі валуни
на тебе котяться, на тебе.
А із-під ніг рве течія
швидка, нагайчаста, глибока,
і дивиться душа твоя
з безодні зірко, однооко,
і мов підморгує: кліп-кліп,
мовляв, нічого, не журися,
хоч землю вимито з-під стіп,
проте злетиш, як птиця.
Все зайве виторочив час, —
зосталася основа, —
щоб розлучить на хвилю нас
і поєднати знову…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Плин»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Плин» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Плин» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова