“Погожо-днинно, споришево…”
Павло Мовчан
Погожо-днинно, споришево,
пташки хвалу співають дневі,
і розчиняються вуста:
— Ой несказанна ліпота!
Ти марнотратний, ще й надміру,
чи вистачить на всі літа
твоєї, світоньку, офіри?
Цільбу приймаю, як погубу,
не відцурайся мене, любий.
Не відцурайсь, не відступись,
будь завше н и н і, не колись…
Не обривай з вільшин багнітки,
щоб я не свідчив криво, світку,
і не казав: — Жорстокий ти!
Передав меду гіркоти!
Я на озброєння взяв числа,
проте й подосі не осмислю
твоїх руїн, твоїх творінь…
Хотів спитать, та губи стиснув,
щоб видихнуть лише: «Світлінь…»
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Погожо-днинно, споришево…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Погожо-днинно, споришево…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Погожо-днинно, споришево…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова