Поклик
Павло Мовчан
Намарилось недоброхіть:
недбайний день і погуляння,
кругом штахетник, наче кліть,
а посередині стоїть
драбина в небо, і останній
щабель зелений, наче віть, —
не досягнуть, не долетіть,
бо неспроможен до літання…
Поволі-воленьки іти,
перебирать щаблі трухляві,
а на хмарині зверху — ти,
в блакить вмочивши крила дляві,
пливеш — мені не досягти…
Щаблі обрушуються —
ниць
я падаю грудьми на кілля,
і стрімко в пролійки зіниць
земля вліта, як шмат вугілля.
Свідомість гасне: попіл, тьма,
поволі зменшується іскра…
Та раптом голос підійма:
— Вставай! Хутчій! Рівняйсь на дійсне! —
Я звівсь і відпечатав крок,
рівнявсь на сонечко ліворуч,
проте хмарину бачив зрок,
хоча очей не зводив вгору.
І чув пекучий в грудях біль,
так ніби паколи стриміли,
і голос чув, що звідусіль
гукав:
— Лети душею, а не тілом!
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Поклик»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Поклик» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Поклик» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова