Попід…
Павло Мовчан
Боюсь повіки розімкнуть,
бо мене очі зрадять…
Багно, калюжі, каламуть…
розковзяна осіння путь
попід колгоспним садом…
А далі звивіз та гробки
і глинище розмокле,
де допотопні черепки,
ніби листки пожовклі…
Вдовина хата… стріха… мох…
дощі побілку змили…
Пускає киби хижий лох
дню в посинілі жили…
Так, час — це те, чого нема;
це — натяки, уламки…
Замість дверей — провал, пітьма
і спорожнілі рамки…
Жаль запікається в очах,
гіркий камінчик в горлі…
На все душі не вистача:
збілить провали чорні…
Де Кущ, де Штольба, Уласок,
де баба Косорука?
Все в глину всякло чи в пісок, —
хоча б зостався черепок,
щоб не провалювався крок
в безпам’ятну багнюку…
Хоча б гвіздок ступню вколов,
хоча б сучок летючий
в повітрі сизім захолов,
щоб висушить онучі…
Розковзяний осінній шлях,
розорані хатища,
вода крізь глину проступа,
ніби крізь дране днище…
Під тиском неба із очей
вже виступили сльози:
розмите бачене тече
по глиняній дорозі…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Попід…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Попід…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Попід…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова