Порода
Павло Мовчан
З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу,
і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини,
і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо,
аби захистити від страху прозору твою серцевину.
Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні,
розлущують землю корінням, мішають чорнозем,
і час випивають — зяють довкола улоги порожні,
присядеш у затінку — тиша ураз заморозить!
Чим глибше у ліс, тим відчутніша плоть, тим вона полохкіша,
обачливі кроки вповільнюють струм світлоносної крові,
і подих горлянку скородить — повітря щодалі гостріша,
мовчи, занімій, бо знати сліди на кожному слові.
В проломи між кронами срібло струмує напруго,
і нитка блакиті струмить, мов прожилок агату,
чорніють дерева, під тиском мовчання формується вугіль,
а в ньому єдина заглибина — плоть корчувата.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Порода»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Порода» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Порода» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова