Порох
Павло Мовчан
В крупинці кожній — прах життєвий;
і перехрестя всіх віків
в істоті кожній, в кожнім дневі
вся сума проминувших днів… і порохів…
Минулого не підрихтуєш
своїм теперішнім знанням…
Потужно б’є життєвий струмінь,
та смертно гаситься щодня…
Нема ні виломів, ні щілин,
несе усіх один потік,
і ти зживаєш в своїм тілі
безвічність всю за власний вік.
Життя множинно в тілі тліннім
зроста й безвіччям його тлить.
Підвівся порох на коліна
і прагне втілень, аби жить.
Встає відземно вихор гідно,
немов повсталий шар сторіч.
— Ти хто? Богдан? Іван Безрідний?
Плюєш навіщо межи віч?
Ти — просто лютощів ті рештки,
що ще не вичахли в землі…
Ти піднімаєш дибки стежку,
аби струсить останній слід…
Та й я, збуваючи імення,
зживаю плоть свою сумну,
щоб вихор згріб його у жменю
і комусь в очі сипонув…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Порох»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Порох» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Порох» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова