Посеред степу
Павло Мовчан
Самітно, сирітно під вигином неба…
Хто ми з тобою? Пасерби долі?
Ти ж бо щасливіший, камінь-нескреба, —
вічно сидиш на життєвім престолі.
Нехтуєш навіть нашим вітанням,
тупо вдивляєшся в простір стооко,
мовби очікуєш завше світання,
рушення гір, кам’яного потоку…
Кібчик сідає на тебе, неначе
хоче до зору ще й свій долучити…
Б’ється в заглибинки промінь гарячий,
щоб твою думу важку просвітити…
Може, ти з нуду знетямивсь, бовване,
і струмування часу не чуєш?
Наші ж тіла, мов решета ті драні, —
з кожної судинки б’є часострумінь…
Навіть не втримали пам’яті роду:
Хто ми? Магогині діти? Сколоти?
Завше обернені зором до сходу…
Правда, не знаємо, камене, й хто ти?
В землю углибивсь ти дужче, ніж сущі, —
чуєш всі здвиги, всі сотрясіння…
Став я на тебе — розгледіть грядуще,
та й захолов, скам’янів в онімінні.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Посеред степу»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Посеред степу» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Посеред степу» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова