Радість
Павло Мовчан
Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;
птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?
Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,
де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.
Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,
а в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.
Юні пахощі губи мені омивають.
Звідки радість оця — дерева не питають.
На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,
чітко риму витьохкує серце — сполохана птиця.
Збронзовілі леви і Лаври старезної бані
наслуховують — лине ранкове співання.
Кран прислухавсь — на ньому присіла золочена птиця
і завмерла — стріли не схитне кранівниця.
І несуть по пташині в руках перехожі —
ранок нинішній всіх заворожить.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Радість»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Радість» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Радість» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова