“Розпущено на волокно…”
Павло Мовчан
Розпущено на волокно
заткану в луки синю річку;
і розплелась у небі знов
від літака срібляста стрічка.
Віск талий руку обігрів,
розлившись по долоні,
і стверднув золотий горіх
на щедрім многосонні.
На гілці ніжність запеклась
на краплю соковиту,
немов роса, ввібрався час
в шорстку гранітну плиту.
Вже й стежку стоптано до тла
ногами басовито,
і впала в патолоч зела
луна із-під копита.
В розкритих в захваті очах
відбито обшир світу,
і радісно слова звучать,
що сонцю вік горіти.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Розпущено на волокно…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Розпущено на волокно…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Розпущено на волокно…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова