Серп
Павло Мовчан
Серп виткався на ржавім полі
і впав раптово на снопи;
розтявши лінію недолі,
він поле кров’ю окропив.
Спинився жнець на краю думки,
спроквільно спину розігнув
і різонув навідліг лунко
по стеблах спеку навісну.
Зерно розбризкалося приском
по чорній стриженій щоці;
серп скрапував червоним блиском,
пручаючись у кулаці.
Очима вимірявши шлях,
наклавши серп на небокрай,
жнець біг і біг по колосках,
щоб вкраять сонця коровай.
А спека — назирцем, невпинно,
аж спорскували з язика
пекучі розсипи калинні,
згоряючи на остюках.
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Серп»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Серп» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (1970-ті рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття