Серпневе
Павло Мовчан
В пониззі, ген, вогні жаріють,
аж золотіють береги,
легкі підпалини чорніють
на хмарах ніжно-голубих.
Легкавий дух переймом з яру
іде поволеньки на схід,
де засвітився місяць каро
відкритим поглядом на світ.
Початим вечором на чати
стає вода біля джерел,
аби мовчати, колихати
дрібненький, холодненький перл.
Своє затаєне шептання
по лузі вистелила — ген…
За кошеницю, за смеркання,
за пожовтілий вже ромен.
І човен той хиткий, дощатий
за дня пришпилений до пня —
у ньому можна однувати
і почуватись, як зерня…
Проте далеко не відчалиш,
не здоженеш швидких хвилин,
допоки сам себе не спалиш
на жарі спілих ягодин.
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Серпневе»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Серпневе» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (1970-ті рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття