Серпневий листок
Павло Мовчан
Над водою вогняною
тонко стелиться туман,
кружеляє над тобою
лист торішній, як гавран.
Позолотою шурхоче,
теплу хвилю наганя,
залетіти в очі хоче,
щоб розвіять фарби дня.
Я віддмухую від себе,
відганяю його пріч,
та, немов сучок у небі
вищербивсь, струмує ніч:
луг залито чорнотою,
і оббризкано хати,
вікна фарбою густою
налились до сліпоти.
Залітають в них роями
чи то ластівки, чи сни…
Випливає з річки камінь
на поверхню з глибини —
зяє в нуртах чорний отвір,
наче вибитий сучок,—
з нього духом б’є болотним,
джерелує ночі змрок…
І у тебе дірка в грудях —
з неї вихлина тепло.
І летить наскрізно зірка,
шелестить сухим крилом.
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Серпневий листок»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Серпневий листок» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (1990-ті рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття