Сіль
Павло Мовчан
(З циклу «Відлуння війни»)
Повноголоса, наче води,
колись була, кохана, й ти;
в очах світивсь широкий подив,
вуста не знали гіркоти.
Що ж сталось — звідки стільки солі
на віях і на язиці?
Роз’їдений уже і голос,
і замість хліба — сіль в руці.
Хто нам розважив дні і ночі:
це уломив, те — доточив?
Хто сіллю вщертував нам очі
і зір крізь неї заломив?
У промені вузькому видно
і білий попіл, і пітьму,
у кринці — жар, у скрині — злидні,
людей, що тонуть у диму…
Повітря цвяхами прошите,
в одвірках кулі, як сучки…
Ми ж — пересіюєм на сито
полову ячну й лушпайки.
Для когось смерть — для нас обіди:
вже стогне дерево криве,
і пахне коливом в сусідів,
і голосіння вуха рве.
У голосі вузькому чути
оскарження, клятьбу, «амінь»,
заліза скрегіт, стукіт лютий
і крик прийдешніх поколінь.
Язик шукає дрібку солі,
і лиже, лиже прісне скло,
сіль на обличчях, сіль — навколо…
Ой скільки в нас її було.
Але ж і є… І на долонях,
і на вустах, на лицях — сіль…
Гукну: — Любове! — І солона
луна вертає звідусіль.
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Сіль»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Сіль» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1990-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова