Сіль землі
Павло Мовчан
Весело-зорна, світляна, осонна,
то літеплом, то мукою огорне,
джерельнострумна, впадисто-висока,
земличенько, на роговиці ока
ти порошиною невмітною лежиш
така легка, кульбабна — хоч не диш…
Навіть крізь дрібку заломився світ
і видно те, що над тобою й під…
Ось плоть моя суглинисто-земна
вгрібається лопатками до дна,
до кременя, до мовчазного лона, —
чим глибший корінь, тим стрімкіша крона…
А щедре небо покликом верховним
видовжує і помисли, і звук,
а очі шлях шукають для сполук,
для зав’язі — небесного й земного…
І чуєш поклик, хоч довкіл нікого…
І чуєш погляд теплий на собі,
і йдеш, як в промені — що ні ступнути вбік,
ні зупинитись, ані озирнутись,
бо з теплого він стане миттю лютим.
І порошина збільшиться встократ,
коли душа обернеться назад…
Та озирнувся — осторонь ступив,
бо слідкома йшли сонячні стовпи…
Хотів був перестоять на узбоччі,
та вітер солі кинув межі очі…
Пекучим болем застелився світ,
і став нестерпним порошини гніт,
бо важчала і ширшала щомиті,
та лопалися всі єднальні ниті,
і розпікалась голосу струна:
—О, як пече нестерпно сіль земна!
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Сіль землі»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Сіль землі» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (1990-ті рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття