Збирачу просторів безглуздий,
ти все, що бачив, те і брав:
від ваготи аж ноги грузли,
зір захлинавсь від різних барв.
Зібрав доволі — може, досить?
Пора оглянути скарби.
Дивись: там жар, де була просинь,
де смоль — там паділ голубий.
Не зберегти тобі, збирачу,
ні барв, ні обрисів, ні рис,
бо світ існує без означень —
всі простори в тобі злились.
І доки ти збирав на спогад
долини, пагорби, поля,
розторочилася дорога,
і круглим валуном на ноги
осіння налягла земля.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Скарби»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Скарби» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Скарби» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова