“Скільки вод стоїть між нами…”
Павло Мовчан
Скільки вод стоїть між нами,
поміж нами стільки днів…
І танцює чорний камінь,
наче гайвір, в борозні.
Вже опахчені хлібами
поцвяховані степи.
Борозна така між нами,
що її не заступить.
Серп уп’явся у повітря,
розпанахавши блакить,
із розрізу гостре світло
бузиново цебенить.
Світло б’є і крізь долоні,
і крізь шрами тут і там.
Образ твій, як на іконі,
розколовся пополам.
Не стулити половинок —
мох в розломі пророста.
І лягають павутинки
і на очі, й на вуста.
Хоч тулю до ниви ниву,
а до дня безсонну ніч,
губи зійдуться глузливо,
розпанахано і криво,—
і то сміх, то сльози з віч…
Притуляю до стернини
обмолочене стебло;
різноликі половини:
це минуло, те — було…
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Скільки вод стоїть між нами…»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Скільки вод стоїть між нами…» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1990-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова