(З циклу «Іменники»)
Порідшав сніг. Крізь білу тканину
враз проступили нечіткі
хатки, зіщулені селянки
і білі верби хилиткі.
Кого вони чекали з ночі,
що побіліли, як стовпці,
чом в захололі їхні очі
трусились снігу пластівці?
Чом вони подих тамували,
до дня обернені лицем,
чому лиш я один як палець
ішов забитим путівцем?
Чи ж годен я сказать хоч слово,
щоб заперечить німоту,
чи ж обійти їх чистим полем,
проклявши снігу гіркоту?
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Сніг»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Сніг» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Сніг» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова