“Соловейку маленький…”
Павло Мовчан
(З циклу «Золоті ключі»)
— Соловейку маленький,
чом твій голос тоненький?
— А тому, що ніч така,
як безодня — глибока.
Та мій голос без жалю,
я співаю, не квилю…
— Соловейку, соловій,
ніби голка, голос твій,
протягнув крізь груди нить,
але серце не болить…
— Серце, серденько моє,
ткнуте голки гострієм,
чом ти каменем тяжиш
і не б’єшся, не болиш?
Наче жорен, мелеш кров —
вохра сиплеться струмком…
— А я тим тобі важке,
що життя сипким-сипке…
Як водиця у пісок,
в землю входиш що не крок…
усякаєш щохвилини:
повнить жильні порожнини
синюватий порошок.
Порох шерхне на устах,
непрошита глухота,
а на грудях меч лежить,—
ходить колом чорна нить —
навиває голосок,—
довкіл серденька клубок.
— Соловейку, соловій,
в моїм серці занімій…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Соловейку маленький…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Соловейку маленький…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Соловейку маленький…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова